І знову настає час підбивати підсумки. Здається, що рік щойно був почався, а вже стільки книжок прочитано. Як завжди, книжки були джерелом чи не найкращих переживань, спокою і роздумів. Вони надавали енергію і до певного роду прихисток, затишок і початок координат.

Цього року я запланував прочитати менше книг ніж звичайно, бо почався він занадто песимістично, а ніщо більше так не демотивує, ніж плани, які неможливо виконати. Зрештою, до травня я прочитав двадцять книжок, до осені вже двадцять чотири, і до кінця року таки вийшов на звичну вже для себе кількість в тридцять книжок за рік. Цього року я багато читав української літератури, і це завдяки організованому друзями читацькому клубу. Частину з тих книжок я, можливо, прочитав би й без підказки, але про деякі ніколи й не довідався б. Незвично багато було літератури нехудожньої, і майже не було книжок російською мовою, за виключенням тих, які я не зміг взяти в бібліотеці, а купувати не хотілося.

Згідно статистиці, цього року я трошки не дотягнув до десяти тисяч сторінок. Середній розмір книги цього року зменшився і склав трошки більше за триста сторінок. Так як і попереднього року, я починав читати декілька книг одночасно, а ще пару просто кинув, бо вони виявилися нецікавими. Книги, що лишалися недочитаними з минулого року, так і лишилися недочитаними, то хіба вже час викинути їх зі списків як неактуальні.

Як і раніше, список книг, що я прочитав цього року, я розбив на декілька розділів. Кожна назва книги і обкладинка наведені тією мовою, якою я її читав. До кожної книги я написав коротку рецензію і пару слів про те, чи варто цю книгу читати. Мініатюри обкладинок є посиланнями на сторінку конкретної редакції книги на GoodReads.com, де можна знайти також інші видання книги, рейтинги, відгуки, і отримати рекомендації схожих книжок від інших користувачів. Можна також додати мене в друзі і читати разом.

А тепер – до книг!

Українська художня література

Як я згадував вище, завдяки нашому лондонському українському літературному клубу, якому цієї осені виповнився рік, чверть з прочитаних цього року книжок були українською художньою літературою, тому я виділив їх в окремий розділ.

Володимир Винниченко. Записки Кирпатого Мефістофеля

Минулого року я почав заново відкривати для себе модерну українську літературу з романом Валеріана Підмогильного “Місто”. Творчість Володимира Винниченка обіцяла бути настільки ж цікавою, і вона абсолютно виправдала всі очікування. Це роман про нахабного і самовпевненого адвоката, якого за такий характер кличуть Мефістофелем. Головний герой крутить романи з жінками і зневажає людей, через що певний момент таки нагулює собі неприємностей. Він намагається вирішити їх звичайним способом – через зневагу, ігнорування і знищення інших людей… Але в певний момент головний герой неочікувано сам для себе виявляє, що він не здатний робити відверто підступні речі, не може нескінченно йти за внутрішнім Мефістофелем, і мусить знаходити інші шляхи виходу з патової ситуації. Роман читається як абсолютно сучасна історія, яка могла б відбутися і в теперішньому Києві ХХІ століття. Події і проблеми, шо їх описує Винниченко актуальні і нині, і читати цю книгу дуже варто як один з найкращих взірців сучасної української літератури.

Сергій Жадан. Депеш Мод. Ще одна розмова

До певної міри класична вже книжка новітньої української літератури, перший роман Сергія Жадана. Троє друзів мають протягом двох діб відшукати четвертого друга, аби той встиг на похорон вітчима. Друзі вирушають в складний заплутаний квест Харковом по закинутим заводам і дорогим квартирам, на шляху їм трапляються повії, рекетири, бухло і наркота. Не зважаючи на досить жорсткий опис, ця книжка досить тонко описує українську реальність 90-х років, і, без іронії, тонкий внутрішній світ головного героя. Я без перебільшення можу сказати, що це знакова книжка для новітньої української літератури, і якщо ви досі її не читали, то бігом-бігом!

Сергій Жадан. Інтернат

Найновіший роман Сергія Жадана, написаний вже про окупований Донбас. Головний герой, звичайний тихий шкільний вчитель Паша, що живе десь неподалік лінії фронту, має забрати сина з інтената в місті, з якого виходять українські військові і що прямо зараз переходить під контроль окупантів. Протягом подорожі Паша долає лінію розмежування, ховається в підвалах багатоповерхівок, пересувається нічним знеструмлений містом з випадковими подорожуючими. Ця книга про те, наскільки мало коштує людське життя, наскільки непевним є наш навіть наступний день, наскільки жорсткою може бути війна, наскільки легко можна розділити людей, і наскільки небезпечним може стати звична реальність за лічені дні. І про те, що не можна бути вічно осторонь подій. Це надзвичайно глибока, динамічна і так само важка книга. Її однозначно варто прочитати хоча б для розуміння атмосфери окупації.

Андрій Любка. Саудаде

Саудаде - португальське слово, що означає тугу за чимось приємним в минулому, що приносить тепло і затишок з відтінком легкої меланхолії. Так взимку ми згадуємо сонячні літні дні. Книжка Андрія Любка якраз і є збіркою таких історій, іноді дуже персональних, іноді історичних чи краєзнавчих, зібраних з різних місць, подорожей і часів. Але при всій цій строкатості тем, всі історії поєднані цим самим саудаде, теплом і легкою тугою за минулим. Це легка книжка, яку можна читати з будь-якого місця без зобов’язань дочитати, яка викликає посмішку і покращує настрій. Для найкращого ефекту цю книгу варто поєднувати з міцним чаєм, зручним кріслом і теплою ковдрою чи хоча б шкарпетками.

Леся Українка. Бояриня

Класична п’єса в віршах Лесі Українки. До батьків головної героїні приїзжає син знайомих, батько якого лишився на московії, а син теж зараз працює на царя, намагаючись політично допомогти січовим козакам, але при цьому відвернути війну. Молоді закохуються, і головна героїня їде в Москву, де стикається з абсолютно іншим устроєм життя, більше схожим на турецький, закритим і консервативним. Її чоловік так само виявляє, що попри своє зусилля, насправді, не може сильно ні на що вплинути, бо для царя він лише наче шут. Ця п’єса наочно показує історичний конфлікт між московією і Україною, глибоку культурну прірву, так само як і трагедію українців, що вимушені жити і працювати на московії. Цю книжку ми читали ще в школі, але п’єси я ще з тих часів читаю погано, тому зараз я її дивився у вигляді вистави, підглядаючи в текст.

Олесь Ульяненко. Сталінка

Можливо, це глибока книга, але будемо відверті – зараз я не дуже розумію, навіщо я це читав. Насправді, я навіть розумію, чому така література має існувати. Це мистецтво на межі постмодернізму, в якому текст сам стає формою і твором. Якщо ви поціновувач літературних експериментів, то книга варта уваги, але мені вона не зайшла.

Юрій Винничук. Танґо смерті

Коли я прочитав цей роман Юрія Винничука, я зрозумів, чому цього письменника називають українським Умберто Еко. По перше, це неймовірно красивий текст, дуже локальний, львівський. Він щедро пересипаний подробицями, спогадами, яскравими персонажами і історіями, які створюють дивовижну атмосферу міста і часу. По-друге, структура роману розірвана в часі на два потоки – один потік подій відбувається в передвоєнному Львові, інший – вже в наш час, також у Львові. В-третє, книгу пронизує старовинна містична загадка, схована в рукописі, яку намагаються розгадати головні герої з обох ниток розповіді. Читати цей текст – як пити старе вино в вишуканому ресторані, суцільне задоволення. Тому книжку рекомендую, а мене на полиці чекає “Аптекар”, відкладений на наступний рік.

В. Домонтович. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза

Ще один роман модерної української літератури, який я прочитав цього року. Головний герой роману – шкільний вчитель хімії, якого запрошують вчителювати до багатої родини, де він закохується у одну з двох дівчат, яким він викладає. Неочікуваною розв’язкою і декількома начебто не дуже пов’язаними з сюжетом розмовами автор показує конфлікт між більш традиційним розумінням родини і шлюбу, і більш модерними відносинами статей, ідеями фемінізму і волі особистості. Головні герої і їх реакції іноді аж занадто гіперболізовані відносно героїв Винниченка чи Підмогильного, але зрештою розумієш, що це літературний прийом автора, який він щиро використовує в цьому романі. Решта видання, яке я читав, містить також підбірку уривків і оповідань Домонтовича, вельми яскравих і незвичних, які ще не менш яскраво за “Дівчинку” проявляють своєрідний літературний стиль автора.

Світова художня література

Kurt Vonnegut. Welcome to the Monkey House

Це досить відома збірка оповідань американського письменника-фантаста Курта Вонегута. Історії дуже різні, деякі фантастичні, деякі страшні, деякі звичайні, але всі ці історії написані в унікальній манері Вонегута, і всі ставлять певні важливі соціальні питання. Єдиним недоліком таких збірок є те, що коли читаєш декілька оповідань за раз, то через деякий час лишається лиш післясмак, а про що були історії конкретно вже не пам’ятаєш. Тому подробиць я тут вигадувати не буду, скажу лиш, що я отримав задоволення від читання цієї книги.

Джеймс Кори. Восстание Персеполиса. Гнев Тиамат. Падение Левиафана. Легион памяти

Оскільки однойменний – і дуже потужний – серіал Амазон закрив після шостого сезону, а настрій був читати щось легке, якось само собою я буквально проковтнув ці чотири книги. Ну що сказати… Всі історії завершені, всі таємниці (майже)розкрито, все незрозуміле пояснене. Але зрештою, дивитися фантастичний екшен в чудовому виконанні виявилося цікавішим, ніж читати його продовження. Можливо, це якраз ефект того, що я спочатку дивився серіал, а потім читав книги. Одним словом, книжка як космічний бойовик нічого так, як сценарій для серіалу наступні томи все ще на рівні, але трошки не моє, тому читати перші томи я точно не буду.

Evelyn Waugh. The Ordeal of Gilbert Pinfold

Це одна з пізніх книжок Івліна Во, що розповідає про пригоди письменника, містера Пінфолда, який відправляється в подорож з метою відпочинку і починає чути якісь голоси. Спочатку він вважає, що в його каюті помилково звучить радіо і він мимоволі підслуховує те, що відбувається в каюті капітана, але з часом голоси починають звертатися безпосередньо до нього. Містер Пінфолд намагається позбутися голосів, потім пробує розібратися в ситуації, потім воліє розплутати шалений клубок змови, який як він думає, хтось плете проти нього, і зрештою, він навіть робить спробу втекти від голосів, що переслідують його. Книга насправді є автобіографічною, і описує власні галюцінації Івліна Во, викликані отруєнням бромідом і хлоридом, якими в 50-х роках ХХ століття лікували тривожність. Не скажу, що книга мені дуже сподобалася, але поціновувачам Івліна Во має стати до вподоби.

Aksel Sandemose. A Fugitive Crosses his Tracks

Саме в цій книзі Аксель Сандемусе сформулював закон Янте, який став жити окремо від самої книги. Цікаво, що книга, на відміну від закону, не тільки не має своєї власної статті в Вікіпедії, вона ніколи не перекладалася українською чи російською, а найновіший англійський переклад був виданий в США в 1936 році. Наразі це дуже рідкісна книга, і купити її зараз вкрай важко і досить дорого. Цього року розпізнаний текст того самого видання таки з’явився вільно в Мережі, то я й сів за читання майже одразу як його скачав. Це дуже складний психологічний текст, як по глибині проблематики, так і за формою, оскільки пов’язує одразу декілька часових відрізків життя автора в заплутане мереживо спогадів. Це текст про те, як події життя формують особистість, як минуле затягує людину назад до її дитячих травматичних і одночасно магічних реалій. Як людина проносить крізь все життя ці символи, архетипи і жахи, щоб потім одного разу зробити щось страшне, чому причина лежить настільки глибоко в ній самій, що потрібне ціле дослідження, аби спуститися в ту безодню себе самого. Ну і ще це книжка про норвезьку зиму, про первинний страх, старий провінційний традиціоналізм і консерватизм, зростання і боротьбу. Якщо ви любите норвезьку літературу взагалі і Акселя Сандемусе зокрема, то читати однозначно, але я попереджав.

José Saramago. Skylight

Ця книжка геніального португальця Хосе Сарамаго стала його другим романом і була написана ще в 1953 році. Але видавництво ніколи не відповіло тоді ще невідомому автору, і єдиний рукопис загубився в архівах. Його було знайдено при переїзді офісу видавництва через майже сорок років, але сам автор не дозволяв надрукувати роман. Тому роман вперше побачив світ аж в 2011 році, вже після смерті автора, і досі ще не була перекладена українською. Я ж знайшов цю книгу перебираючи книжки Сарамаго в бібліотеці перед поїздкою в Лісабон. Вже в другому романі Хосе Сарамаго проявив свій письменницький талант на повну силу. Автор сплітає разом історії людей, що пов’язані лише місцем проживання, багатоквартирним будинком в Лісабоні. Сповідь ведуть всі герої роману по черзі, фокус постійно зміщується, ми бачимо кожного персонажа і його історію через призму інших, а в наступній главі вони міняються місцями, і от вже піддослідний починає аналізувати дослідника. Всі персонажі мають свої багатогранні характери і складні історії, нерозв’язані проблеми, роблять неоднозначні вчинки, всі так чи інакше змінюються протягом розповіді. Одним словом, ця книга стала приємним відкриттям, читати однозначно.

Графічні романи

Craig Thompson. Blankets

Лірична історія про хлопця і дівчину, що познайомилися в таборі церковної общини. Вони обоє були аутсайдерами в своїх школах, мали сім’ї кожен зі своїми складнощами, але дуже швидко зійшлися. Він поїхав до неї на два тижні в сусідній штат… Насправді ця історія трагічна, і вона про протиріччя між традицією, вірою і свободою вибору. Про символи, про зв’язок на відстані, про самотність, ну і, звичайно, про магію першого підліткового кохання. Я аж згадав себе у віці років двадцяти. Книжка об’ємна навіть для графічного роману, тому її вистачить на два чи три приємних вечора, особливо зимових.

Нехудожня література

Джеймс Холлис. Обретение смысла во второй половине жизни. Как наконец стать по-настоящему взрослым

Від цієї книги я очікував сильно більшого, але вона виявилась просто повторенням ідей того ж Віктора Франкла і багатьох його послідовників, лиш приправлена юнгіанським духом як неодмінною складовою психіки. Отже, книга написана для людей, які досягли приблизно своїх сорока років і наштовхнулися на реальність: вік вже перевалює в другу половину відміреного, життя склалося не так як очікувалося, відношення в родині проблематичні, накриває депресія і вигорання, а далі, здається, буде лиш гірше. Автор послідовно розглядає, як формується людина до сорока років, далі аналізує наші поточні проблеми і ті крайнощі, в які кидаються люди, аби проблеми вирішити і задовільнити свої очікування, поки все ще є час. Нарешті, автор пропонує шлях в напрямку справжнього зростання і зміцнення особистості, зміщення цінностей і пріоритетів, для того, аби, нарешті, досягти щастя. Якщо ви любите юнгіанську психологію, то книга для вас. А мені вона здалася простою, занадто багатослівною, і занадто орієнтованою на американців.

Slavoj Žižek. The Metastases of Enjoyment: Six Essays on Woman and Causality

Це одна з ранніх книжок Славоя Жижека, видана ще в 1994 році, коли він не був настільки публічно відомим. Текст виявився технічно складнішим, ніж я здатен потягнути. Для його розуміння необхідно володіння термінологією і навичка читати наукові тексти з філософії, а мені такого досвіду сильно бракує. Тим не менш, я з боями пробився через цю книгу, виніс деякі цікаві моменти щодо платонічного кохання і того, як це можна перенести на суспільство споживання, а також критику сучасної американської психотерапії. Всі роздуми Жижек базує на лаканівської психології, застосовуючи її і до сексуальності, і до фільмів жахів, і до суспільства. Окрім п’яти есеїв, книга містить довжелезне інтерв’ю з її автором, написане автором, таке собі автоінтерв’ю, як автопортрет. Не певен, що можу цю книжку рекомендувати, але досвід був цікавий.

Slavoj Žižek. Trouble in Paradise: From the End of History to the End of Capitalism

Досить нова книжка Славоя Жижека про кризу ідей західного суспільства. В цій книзі Жижек критикує “кінець історії”, що був заявлений Френсісом Фукуямою, наочно демонструє сучасну боротьбу класів, поринає вглиб психології суспільства споживання, критикує політику євроцентризму, показує справжні глибинні проблеми мультикультуралізму. Зрештою автор гучним акордом закінчує книгу аналізом серії фільмів Кріса Нолана про Бетмена, пов’язуючи еволюцію головного героя – Бетмена – і його взаємодію з суспільством Готема з ідеологією сучасного західного світу. Будемо відверті, хоча ця книжка простіша за попередню, це все ще спеціальний і складний текст. І хоча його було дуже цікаво читати, і зрозумів я сильно більше, без перечитування і нотаток відтворити деталі роздумів Жижека я не зможу. Але думаю, до цієї книжки я ще повернуся.

Carlo Rovelli. The Order of Time

Карло Ровеллі – італійський фізик теоретик, який є одним з авторів теорії петльової квантової гравітації. В цій маленькій книзі він розглядає, як в появою нових фізичних парадигм змінювалося і розуміння що ж таке час. Насправді, час в фізичному розумінні – це дуже складне поняття, оскільки з появою теорії відносності час перестає бути абсолютним, а в теорії квантової гравітації взагалі не фігурує як змінна в рівняннях. Першу частину Ровеллі розбирає досі непохитне поняття про час до зникнення самого часу, а потім збирає його знову, показуючи, як з квантової решітки часу-простору виникає наш суб’єктивний макро-час. Книжка доволі легко читається і формул в ній немає, але, можливо, моєму розумінню допомагала моя фізична освіта. Всім, хто цікавиться сучасною фізикою, читати обов’язково.

Carlo Rovelli. Reality is Not What it Seems: The Journey to Quantum Gravity

Ця книга Карло Ровеллі значно складніша за попередню, адже в ній є ціла одна формула. Насправді ж, це так само легка популярна книжка, черговий екскурс в історію розуміння людством матерії, енергії, простору і часу як таких. Розповідь починається ще з ідей древніх греків щодо квантування матерії на атоми і простору на найменші відрізки. Далі Ровеллі показує, як як кожна наступна фізична теорія об’єднувала час з простором, з полем, з квантовим полем і так далі, аж поки не справа не дійшла до найсучаснішої теорії квантової піни часу-простору, в якій ані часу, ані простору вже як таких визначених нема, натомість є решітка вирогідних станів системи, по яким вона клацає наче по рейках. Як і попередню книжку, цю треба читати всім, хто цікавиться сучасною фізикою.

Julia Hobsbawm. The Nowhere Office: Reinventing Work and the Workplace of the Future

Ця книга є результатом польових штудій авторки щодо найсучасніших тенденцій віддаленої роботи. Книга починається з історичного екскурсу в організацію офісного простору протягом повоєнних років ХХ століття. З приходом COVID відбулася своєрідна революція, і багато організацій були вимушені перейти в онлайн. Авторка виділяє декілька ключових потенційних проблем, які роботодавці очікують від переводу робочої сили у віддалений офіс, як то проблеми довіри, продуктивності, навчання тощо. Більшу частину книги вона послідовно наводить приклади і дослідження, які підтверджують безпідставність побоювань керівництва щодо проблем теоретичних, або ж пропонує шляхи вирішення проблем реальних. В цілому книжку можна звести до кількох постів в блогах, і окрім зведених під одну обкладинку джерел і ідей, нічого нового ви в ній не знайдете.

George Orwell. The Road to Wigan Pier

Ця книжка розкриває талант Орвела як публіциста. В першій частині книги він розповідає про те, що бачив в робітничих районах Шефілда і Вігана, робочої промислової Півночі Англії. Туди він поїхав на два зимових місяці за дорученням видавництва Віктора Голанца, який хотів видати книгу про реальне життя робочого класу в депресивних регіонах. Орвелу вдалося не тільки побачити вулиці і паби цих міст, але й побувати в помешканнях людей. Він докладно описує умови життя, рівень доходів, розходи, щоденне меню і багато інших подробиць життя робітників і їх сімей. В другій половині книги Орвел розмірковує на тему соціалізму, англійського класового суспільства, і шляхів побудови соціально справедливого економічного ладу, того, що потім назвуть соціальною державою, і до якого зрештою дійшла Європа і Британія через декілька десятків років після виходу в світ цієї книги. Цікавий факт: після виходу книги в 1937 році за Орвелом на одинадцять років був встановлений поліцейський нагляд. Якщо ви любите Орвела і цікавитесь повсякденним життям Англії, то принаймні перша частина цієї книги варта уваги.

Robert Skidelsky, Edward Skidelsky. How Much is Enough?: Money and the Good Life

Досить цікава різностороння книжка про економічний розвиток суспільства споживання в глобальному світі. Тобто не про розвиток як такий, а про те, що з огляду на обмеженість ресурсів, сучасна орієнтація економік на постійне зростання не може бути життєздатною моделлю економіки майбутнього. Автори розглядають, як протягом історії змінювалося поняття надмірного споживання, і як ми розуміємо надмірність в ХХІ-му столітті. Досить докладно розглядається марксизм, але аналіз приводить авторів до висновку, що ми не можемо уникнути капіталізму, і навіть Маркс попри всі свої намагання, не зміг запропонувати нічого іншого. Отже, капіталізм і вільні ринки змінюються протягом часу, але тим не менш сучасний капіталізм по суті все ще капіталізм. Ну і далі автори пропонують здоровий погляд на капіталізм, який не орієнтований на надмірне споживання, і який не має призвести до знищення цивілізації через нескінченний ріст використання ресурсів. До всього автори книги - британці, і мені досить близькі їх ідеї соціально орієнтованого регульованого і поміркованого капіталізму. Це досить цікава книжка про шляхи в майбутнє, і на мою думку, вона заслуговує уваги.

Will Larson. Staff Engineer: Leadership Beyond the Management Track

Можливо, це була найголовніша умовно “технічна” книга цього року. Вона довго чекала мене на полиці, і наразі я жалкую, що не прочитав її рік, чи навіть два роки тому. В цій книзі Віл Ларсон аналізує, як виглядають далекі сходинки технічної кар’єри, яка не пішла в напрямку менджменту. Такими можуть бути або вузькі спеціалісти, що досконально знають найменші нюанси системи, або навпаки, інженери широкого профілю, які можуть відповідати за розвиток цілого напрямку технологій або технічної платформи чи інфраструктури великої компанії. Ларсон аналізує типи таких профілів, вимоги і очікування, розглядає шляхи зростання інженера до таких високих рівнів. Майже дві третини книги займають інтерв’ю з реальними інженерами, які розповідають свої власні історії і дають рекомендації людям, які б хотіли досягнути високих сходинок саме інженерної кар’єри. Навіть якщо ви не сильно хочете гребти вгору кар’єри, ця книжка дуже круто розповідає про те, як працює організація на вищих своїх рівнях, і які як працюють інженери найвищого рівня. Однозначно читати.

Дерек Дрейпер. Тебе нужно пространство

На цю книжку я натрапив в книгарні ще минулого року, чомусь вона мені сподобалась, але дочитати я її спромігся лиш під кінець цього року. Російською читав, бо вирішив не купляти більше книги з саморозвитку, а в бібліотеці цієї книжки знайти не вдалося. Отже головною тезою книги є те, що для нашого розвитку і повноцінного особистого життя і роботи нам необхідний простір для руху в декількох сферах, інакше розвиток неможливий. Автор нараховує їх дванадцять, і ділить їх на чотири основні групи: простір для думок, комунікації, роботи і життя. За допомогою реальних чи надуманих прикладів зі свого досвіду бізнес-коучінга, автор показує, як наш попередній досвід, який ми часто тягнемо ще з дитинства, заважає нам створювати цей самий простір, а значить заважає нашому власному розвитку. Насправді, іноді в деяких випадках концепція простору здається надуманою, але тим не менш декілька висновків і рекомендацій з розділів, пов’язаних з роботою, можна знайти в попередній книзі Віла Ларсона. Тому хоча я і не в шаленому захваті від цієї книги, але комусь вона може дуже сподобатися.

Мандри

James Crowden. The Frozen River: Seeking Silence in the Himalaya

В індійських гімалаях є два королівства – Ладах і Занскар – всі дороги до яких взимку геть замітає снігом, і лишається лиш дорога вздовж змерзлої річки Занскар, що поєднує їх столиці. Влітку цей шлях пройти неможливо, оскільки річка тече по глибокому каньйону зі стінами на багато сотень метрів. В наші дні цей трек став дуже популярним, на річці організуються цілі наметові містечка. Але Джеймс Кроуден став чи не першим європейцем, який приїхав в Занскар ще в 70-ті роки, і точно першим з тих, що пройшли цей трек разом з місцевими торговцями і провідниками. Річка надійно замерзає лиш в лютому, тому Джеймс провів в Занскарі три місяці, спостерігаючи, як сніг поступово замітає долину, і як життя стає все більш сконцентрованим всередині окремих селищ. Після повернення з Леху, Кроуден став на лижі і за декілька днів перейшов через перевал Пензі Ла з Занскара, ледь не змерзнувши до смерті по дорозі. Про свої пригоди Джеймс пише докладно, підмічаючи дуже багато подробиць. Одним словом, це добра книга про пригоди в ті часи коли пригоди ще не були мейнстрімом.

Evelyn Waugh. Ninety-Two Days: A Journey in Guiana and Brazil

Щоденник Івліна Во про подорож в тоді ще британську Гвіану, що на півночі Південної Америки. Наразі в цій країні майже взагалі нічого цікавого нема, власне, як майже століття тому. Але тоді країна ще переживала певної міри дикі часи, доріг як таких майже не було, західна цивілізація толком не добралася до індіанців вглибині материка, фермери ще освоювали прикордонні з Бразилією території, тому мандрівка в недри Гвіани і повернення до океану були тією ще пригодою. Насправді, з книги складається враження, що сам Во не сильно захоплювався саме цією країною, але зрештою книга вийшла досить цікава просто через опис умов подорожі століття тому і подробиць життя індіанців.

Raynor Winn. The Salt Path

Зав’язка книжки досить сумна: головна героїня і її чоловік втрачають свою ферму, яка була всім їх життям, і до всього у її чоловіка діагностують невиліковну хворобу, і лікарі передбачають, що він не зможе прожити довше за декілька років. Замість впадати у відчай, вони купують на останні гроші путівник по західному береговому шляху – він обходить весь півострів Корнуел і має майже тисячу кілометрів в довжину – і вирушають, маючи в бюджеті лиш декілька десятків фунтів на тиждень державної допомоги. Зрештою, вони в два заходи проходять цей шлях, зустрічають на дорозі дуже різних людей, розмірковують про зміст життя, і зрештою знаходять своє майбутнє. Ця книжка не тільки про шлях по красивому узбережжю, вона ще й про внутрішній шлях, і про шлях соціальний. На цей момент це перша з трьох книжок Вінн про їх сумісні з чоловіком довгі пішохідні подорожі, отже і з нею, і з її чоловіком не зважаючи на всі діагнози досі все добре. Рекомендую!

Steve Silk. The Great North Road: London to Edinburgh – 11 Days, 2 Wheels and 1 Ancient Highway

В 1901-му році відомий англійський мандрівник Чарльз Харпер здійснив веломандрівку вздовж історичного поштового шляху, який з’єднував Лондон з Едінбургом, і який фактично зник через винайдення залізниць, і написав про це книгу. В ХХІ столітті Стів Сілк придбав собі вінтажний велосипед і проїхав вздовж північного шляху по описам Харпера. В цій книзі Сілк описує свою подорож, порівнює свої враження з враженнями Харпера і наводить безліч історичних відомостей про місця, через які він проїхав. А місць там багато: старовинні придорожні постоялі двори і готелі, місця великих історичних битв, маєтки аристократів, ландшафти, і місця, які зникли назавжди. Цей шлях щільно вкритий історією! Зрештою вийшла гарна краєзнавча книга, про місця, в більшість з яких туристи зазвичай не попадають.