Рьорос

Вперше про Рьорос (Røros) я дізнався в національній галереї Осло чотири роки тому. Це місто зображував на своїх картинах Гароль Солберг, відомий норвезький художник нео-романтик, який прожив у Реросі кілька років. На його картинах містечко рудокопів блищало яскравими різнокольоровими будинками на тлі сліпучого білого снігу. Тоді я подумав, як було б чудово потрапити в Рьорос, як би далеко він не був від популярних маршрутів, але може в один день…

Цей один день настав цього літа. Я їхав машиною на Лофотени, і саме об’їжджав далекими висілками велику платну дорогу між Осло і Трондхеймом, коли побачив покажчик на Рерос. Звичайно, я був просто зобов’язаний у нього заїхати і хоч годинку погуляти його вуличками.

Мідну руду знайшли в долині річки Рьо ще в 15-му столітті, а місто Рьорос було засновано в 17 столітті. Де-факто він належав величезній приватній компанії, яка володіла мідними копальнями та будувала місто. Зараз руду в місті вже не добувають, а місто стало невеликим туристичним центром, цікавим своїми старовинними будинками, найбільшою в Норвегії дерев’яною церквою та мідними шахтами, які всі разом занесені до списків спадщини Юнеско та перетворені на величезний музей під відкритим небом і під землею.

Церква Рьороса була побудована на гроші мідно-видобувної компанії і свого часу вміщувала все населення міста. Найкращі місця в церкві здавалися в оренду терміном на рік багатим мешканцям міста, а виручені гроші йшли на допомогу шахтарям, які отримали каліцтва. Однак це була лише крапля в морі: доходи компанії були настільки великі, що на чистий прибуток вона могла б будувати таку величезну церкву кожні п’ять років. Життя ж простих шахтарів важко було назвати заможнім, на відміну від магнатів, які керували компанією.

На додачу до церкви та музею рудокопів, у місті варто оглянути мальовничий центр на три вулиці з великою різноманітністю лавок та ресторанчиків. Окрім розмаїтих сувенірів та листівок з картинами Солберга, можна купити смачних місцевих сирів та ковбас. Є навіть невеликий торговий центр із бутіками та супермаркетом. Як і в будь-якому норвезькому містечку, є тут і чудова пекарня, хліб з якої, духмяний і щільний, лишався свіжим і тішив мене ще п’ять днів трекінгу.