Барр дез Екран

Милуватися красенем Барр дез Екран (Barre des Écrins), найвищою горою масиву Екран, можна вічно! Але нашим неспокійним душам не всидіти довго на ганку хатини навіть з келихом вина, тому ми таки вирішили зійти на її вершину заввишки 4102 над рівнем моря. Як і більшість альпіністів, ми піднялися на вершину класичним сніжно-скельним гребневим маршрутом.

Сходження починається з хатини Refuge des Ecrins і займає майже весь день. Нижня частина маршруту проходить під верхніми сераками льодовика, які по обіді починають сипати на стежку брилами льоду. В основному ці брили відлітають у кулуари осторонь стежки, але іноді долітають і до маршруту. Кажуть, іноді на стежку обрушуються і самі сераки. Льодовик розривається кількома великими тріщинами, і в другій половині дня наприкінці сезону снігові мости через них стають ненадійними. Через таку небезпеку виходять на маршрут о третій або навіть о другій годині ночі, щоб до 9-10 ранку досягти вершини, а відразу після полудня вже спуститися в безпечну зону.

Щоб уникнути натовпу на ключовому відрізку маршруту, ми вийшли з хатини практично першими. Десь далеко попереду блимали налобні ліхтарики перших жайворонків, що вийшли, мабуть, ще на годину раніше. На все небо над головою розсипало зірки, яскраві та близькі, нескінченні, які бувають лише на висоті. Тишу іноді порушував легкий порив вітру і хрускіт снігу під кішками. Підхід до початку підйому зайняв у нас близько двох годин. Міст через першу велику тріщину до кінця серпня практично розтанув, перетворившись на бурульку завширшки кілька десятків сантиметрів. Оскільки сама тріщина була тут не дуже широка, все ще можна було безпечно дістати до її іншого кінця і за допомогою льодоруба акуратно перелізти на інший бік не ступаючи на сам міст. Маю зауважити, що в ночі перелазити тріщини не так страшно, бо під тобою так само темно і бездонно, як і скрізь навкруги, лиш зірки не сяють унизу. Далі стежка забирає вліво і круто вгору, обходить чергові тріщини, перебирається через бергшрунд, все ще забитий снігом, і, нарешті, траверсом праворуч проходить під гребенем гори і підходить до крутої фірнової ділянки висотою метрів 15. Подолавши її, ми вийшли на сідловину Лорі (Breche Lory), звідки і починається технічна частина маршруту.

Багато хто в цьому місці повертає праворуч і піднімається на вершину Дом д’Ньєж дез Екран (Dôme de Neige des Écrins), буквально сніговий купол, висотою 4009 метрів над рівнем моря. З сідловини до цієї вершини можна дістатися за 15-20 хвилин підйому простим сніговим схилом. Ми ж мали ще дві години штурмувати довгий скельний гребінь.

Вихід із сідловини Лорі на гребінь є початком та ключем маршруту. Існує два варіанти його проходження: або траверсувати десяток метрів з сідловини і потім вгору і вліво виходити на ребро, або відразу піднятися на п’ять-шість метрів до полиці і траверсувати вліво вже звідси. Перший варіант трохи простіше в плані лазіння, і ми вибрали його, проте вихід вгору потрібно робити досить зруйнованими скелями, і організація страховки може бути проблематична. Після проходження однієї мотузки ключа до самого гребеня залишається ще 50 метрів по нескладних скелях. Сам гребінь - це близько 400-500 метрів скель з лазанням рівня 3, є пара місць рівня 4. Страховка організується через скельні виступи, можна рухатися одночасно, з пологої північної його сторони. Південна ж частина одразу обривається майже кілометровою вертикальною стіною до самого чорного льодовика. Коли заглядаєш за гребінь на інший бік і дивишся вниз, у прірву, то буквально дух захоплює! Останні метрів 50 йдуть практично пішки. Проходження гребеня починаючи з сідловини зайняло у нас близько двох годин. Тут на гребені стає очевидною перевага раннього виходу: деякі зв’язки, ведені гідом, можуть бути повільними, не дуже досвідчені клієнти рухаються дуже обережно, і обганяти їх на гребені досить проблематично.

Краєвиди з вершини в обидва боки просто неймовірні! Барр знаходиться в самому серці масиву Екран і звідси видно всі ключові вершини. Гострі скелі, прикриті льодовиками, оточують з усіх боків, аж до горизонту. Вдалині на північному сході горять білим характерні схили Монблана і навколишнього гірського масиву. Дивно, що до нього понад сотню кілометрів, але він все одно посідає помітне місце на обрії. З такої відстані розумієш, наскільки він насправді величезний!

Спускаються з вершини по шляху підйому, обережно обминаючи чи пропускаючи зв’язки, що ще йдуть вгору. На сідловину Лорі можна спуститися і лазінням, проте найпростіше спуститися близько 20 метрів дюльфером, благо точок для його організації на стінці сідловини більш ніж вистачає. Ми хотіли сходити “хрест”, піднявшись заразом і на Дом д’Ньєж, але час хилився до обіду, сніг на яскравому сонці почав помітно розкисати, і ми вирішили швидше спускатися. Тріщину, яку ми обережно перелазили в темряві, на шляху вниз можна просто перестрибнути з розбігу, благо вона знаходиться на крутому схилі і її верхній край помітно вищий за нижній. До речі, через тиждень - судячи з актуальних фото в Мережі - цей міст повністю розтанув, і рятувальники поклали на його місце металеві сходи.

Діставшись рефуджії – ох, яким же непростим був останній стометровий зліт до неї! – ми швидко зібралися, і встигли задовго до темряви спуститися вниз до залишеного біля Refuge du Glacier Blanc намету. Бабаки її два дні старанно охороняли, всі залишені дрібниці були на місці. Тихий вечір на висоті з видом на залитий сонцем льодовик Пельв’ю і три вершини Ельфрад був навіть кращим за попередній, адже тепер ми могли привітати себе з горою, завершенням чергового гірського сезону і прикрасити наш вечір домашнім французьким вином з рефуджиї.

Технічна інформація

Категорія: PD/AD- (2Б/3А)
Підхід: 2 години по льодовику + 1.5 години до сідла Лори
Підйом: 1.5-2 години
Спуск: 3-3.5 години до рефуджиї Des Ecrins
Спорядження: мотузка 50м, довгі петлі 3-4 шт, 3-4 довгі відттяжки, френди 1-2-3, карабіни, кішки, льодоруби
Рівень лазання: 4
Висота: 4102 м
Перепад висот: 1050 м

Додаткова інформація

Галерея